Голос пам’яті
(
Присвячую моїм прабабусі Бондаренко Євдокії Іванівні та прадідусеві Бондаренку
Івану Марковичу)
В
серця несемо вдячності немало
Всі
тим, хто землю боронив.
Т.Крикун
Тоді буяла шоста післявоєнна весна. Потроху загоювалися
рани, жителі маленького села на Полтавщині відбудовували зруйновані, спалені
війною оселі. У кожному дворі кипіла робота, вистачало і дорослим, і малечі.
Сонечко щедро розкидало своє проміння на
землю, квіти, трави. Лагідно заглядало у зболені лихоліттям війни обличчя,
лишаючи у кутиках вуст ледь помітну усмішку навіть на тих, де назавжди
закарбувався біль утрати.
Дорогою проїхав на своєму дивом уцілілому
мотоциклі дядько Семен, за ним,
здіймаючи куряву, вуличні хлопчаки. За мить розлетілася звістка, що дядько
привіз у село кіно про війну, і
демонструватимуть його завтра, у День Перемоги.
